ІСТОРІЯ ШКОЛИ

Як би не склалася доля кожної людини, але в радості і горі вона завжди подумки з своїм рідним селом, де мати співала колискову, де бабуся розповідала казки сивої давнини, де батько давав настанови у життя, де вчитель навчав доброго, мудрого, вічного. У саду. Серед весняного медового запаху яблунь, в центрі села Хейлівщина, стоїть красива споруда - наша школа. Отож, сторінка за сторінкою перегорнемо історію її життя.

Початок шкільництва у селі Хейлівщина припадає на далекі роки кінця ХІХ століття, але школи як такої тоді не було. Батькам хотілося навчити своїх дітей читати, писати, робити прості математичні розрахунки. А тому, коли в село провернувся грамотний москаль Перепелиця, деякі батьки просили його, щоб він навчив грамоти їхніх хлопців. Він мав церковний буквар, та задачник з арифметики. До нього ходили на навчання Оверченко Тимофій Андрійович, Литвин Андрій Прокопович, Бутко Панас Свиридович і жителі села знімали перед грамотними хлопцями шапки. Пізніше Оверченко Т.А. був писарем у селі, Литвин А.П. і Бутко П.С. - єдиними жителями села, які у 20 - 30 рр. ХХ століття виписували газету.

Після 1905 року в селі було побудовано трикласну церковно - приходську школу, в якій навчалися хлопчики.

Першим учителем школи був Семикіп (ім'я і по батькові невідомі ), а за вихованням дітей у школі стежила Гілецька церква. У роки першої світової і громадянської війн школа проацювала періодично. Після закінчення воєнних лихоліть і встановлення радянської влади у школу пішли діти . нова влада відокремила навчальні заклади від церкви і встановила загальнообов'язкове навчання для хлопчиків і дівчат. А школа залишалася трикласною - не вистачало приміщень для відкриття чотирикланої школи. Щоб закінчити четвертий клас діти ходили в с.Слобідка, де була чотирикласна школа. А щоб закінчити сім класів в Гілецьку семирічну школу, за сім кілометрів від с. Хейлівщина.На початку 30 - х років керівники села неодноразово піднімали питання перед державними органами про відкриття в селі семирічної школи, але приміщення існуючої школи не дозволяло збільшити кількість класів. Тоді було переобладнано дві сільські хати: Литвин Гапки ( розкуркуленої в 30-х роках ) і Дейнеки ( колишня лікарня) під класні кімнати. І в 1933 році в селі було відкрито неповну середню школу. Першим директором був Пономаренко Олексій Григорович, житель села Хейлівщина, який не мав вищої освіти, але багато працював над собою, був вимогливий до себе і до інших, користувався авторитетом серед учнів і населення села ( з спогадів сучасників ). Перший випуск учнів семирічної школи відбувся в 1936 році. Було два паралельні класи. Керівники села запросили духовий оркестр з села Вороньки.

Ще в 1935 році з ініціативи директора школи Пономаренка О.Г.

та голови сільської ради Бутка Василя Свиридоновича на загальних зборах колгоспників колгоспу ім. Блюхера було поставлене питання про будівництво нового приміщення школи. Було доручено колгоспницям - стахановкам Дробіт Мотрі Михайлівні, Семенченко Насті Василівні, голові сільської ради Бутку В.С., директору школи Пономаренку О.Г., та Машині Дмитру Петровичу написати листа від імені всіх колгоспників у м. Київ до Постишева з проханням допомогти побудувати школу в селі Хейлівщина. але обставини склалися краще ніж очікували. Одного разу проїздом завітав у село Григорій Іванович Петровський. Коли він оглянув школу, будівельні матеріали, які були завезені на будівництво нової дерев'яної школи. То сказав такі слова: « Нет, здесь будет школа каменная «. і в 1935 році з Харкова отримали проект нової двоповерхової школи і включили її будівництво в бюджет 1936 року. До будівництва були підключені всі навколишні села, в яких були цегельні заводи. До села потяглися валки підвід з цеглою з Чорнух, Білоусівки, Лохвиці, випалювали і свою цеглу біля Сергієнкового горба. Всі роботи виконувалися вручну, як розповідають старожили, не було жодної людини яка б не приймала участі у будівництві. Згадують. Як Машина Григорій Петрович, Ткаченко Михайло Митрофанович брали за плечі по 25 - 30 цеглин ( при бажанні до 40 ) і виносили їх по драбині на другий поверх. Будівництво школи вела бригада каменщиків з сіл Харсіки та Ковалі, а столярні роботи були виконані хейлівщинськими майстрами Бородавкою Савою Антоновичем, Оверченком Павлом Петровичем. На розпилюванні деревини на бруси, дошки, і інші пиломатеріали(вручну) працювали Оверченко Андрій Васильович, Карбан Василь Сидорович(постійно). Згадують і завзяту. Працьовиту жінку - матір трьох дітей - Білоус Анастасію, яка ідучи ввечері з далекого степу після роботи, говорила своїй ланці: « Не хникайте, що втомилися, бо ще зайдемо до школи та наносимо будівельникам цегли, а то їм завтра не буде роботи».

23 вересня 1937 року школа вперше відкрила свої двері перед дітворою, радуючи їх просторими і світлими класами, бібліотекою, її послугами користувалися не тільки учні, а й дорослі, які хотіли мати знання. В школі працювали гуртки художньої самодіяльності: музичний - керівник Стефанович О.П., танцювальний -Козицька О.О., літературно - драматичний - Сагура О.М., а також спортивний - керівник Птиця М.

22 червня 1941 року в мирне життя людей ввірвалася страшна звістка про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. на фронт пішли чоловіки і юнаки, разом з ними і вчителі Крамаренко Ф.Д., Комлик Ф.Ю.

 Осінь 1941 року була незвичайною. Не яблуками у садах, не медом і борошном свіжого помолу пахло в селі. Вітер ніс сморід пожарищ, порохового диму, розжареного металу. Грім кривавих боїв докочувався і до Хейлівщини. 16 вересня, вранці, в село влетіло декілька мотоциклістів - розвідка. Перед обідом в село вповзли машини з чорними хрестами на бортах.

Фашисти... Центром згуртування їхньої зграї стала наша школа. На подвір'я заїжджали машини, танки. Територія школи за один день перебування в ній німців перетворилася на пустку. Декілька разів у школі зупинявся каральний фашистський загін, який забрав з собою комуністів: Машину Антона Івановича, Машину Дмитра Петровича, директора школи Пономаренка Олексія Григоровича, учителя історії Стефановича Василя Івановича, Харевича Федора Пантелеймоновича, які більше в село так і не повернулися.

В роки війни школа працювала періодично. А знання діти здобували у вчителів, які проводили уроки в себе вдома. Серед них були Малик Олександра Євдокимівна, Гиренко Парасковія Тимофіївна. В вересні 1943 році село було звільнено від фашистів, а до школи. Не зважаючи на вибиті вікна, поламані двері, холодні стіни, потяглися учні, які вже за час війни стали «переростками». Погано одягнені, голодні й босі, але з великим бажанням вчитися. Олівець ділили на двох - трьох учнів, а чорнило тримали за пазухою, щоб не замерзло.

В цей важкий час педагогічний колектив школи поповнився новими вчителями. До роботи стали Карбан Олена Іванівна, Таращенко катерина Матвіївна - директор школи в 1943 - 1945 рр. , які пропрацювали в школі більше 30 років, а також Буць Ольга Кирилівна. Після закінчення війни повернувся покалічений війною учитель Крамаренко В.Д., а закінчивши війну з Японією і вчитель фізики і математики Комлик Ф.Ю., який працював директором школи в 1946 -1948 роках.

При ньому територія школи була по-новому засаджена деревами. Остаточно територія школи була благоустроєна в 1948 - 1960 рр. при директорові школи Рудь Федору Юхимовичу. Вона була обсаджена ділянками малини, смородини, квітами, споруджено постійну огорожу.

В 1960 -1962 роках директором школи було призначено Костюка Степана Остаповича, який переїхав у Хейлівщину з с. Луговиків. У 1960 році при школі була відкрита їдальня, а в 1960 - 1961 н.р.- інтернат для учнів з віддалених сіл. Учні жили в садибах жителів села: Юхно Марії Гнатівни ( садиба Костюк С.О) - проживали дівчата, а в садибі Вертелецького Романа Макаровича - хлопці. В 1963 - 1964 роках інтернат знаходився в приміщенні школи - для хлопців та в будинку колишньої сільської ради - для дівчат. Кожного понеділка до школи ішли ватаги учнів з навколишніх сіл - Богданівка, Очередьки, Слобідка, Саміловське, Яцюкове, Нова Діброва, Новий Артополот, Біличеве - які на сьогоднішній день припинили своє існування.

      В 60 - ті роки в педагогічний колектив школи влилися прекрасні вчителі: Мусієнко О.Ю., подружжя Демченків Н.І. і М.О., Пономаренко В.Я. - директор школи в 1962 - 1966 роках, Пономаренко Г.П., вчителька української мови і літератури - Кайдаш Т.Г., Лябах О.Т. - вчитель російської мови і літератури, вчителем біології і хімії став Бородавка М.І.

                              

                                 В школі навчалося 280 - 300 учнів.

                              

Особливі зміни в життя школи і села вніс 1964 рік, коли вперше в селі засвітилася електрична лампочка і учні забули про каганець, свічку і гасову лампу.

З з 1968 по 1983 рік директором школи була Малик Ольга Федорівна. В 1968 році в школі пічне опалення ( дровами, торфом, соломою, вугіллям) було замінено на водяне опалення від центральної котельні, яка знаходилася в підвальному приміщенні сільського клубу, який був збудований в 1967 році.

В 1971 році Малик Ольга Федорівна разом з 30 директорами шкіл полтавської області була направлена в Москву в науково - дослідницький інститут з метою ознайомлення з кабінетною системою навчання. Курсанти відвідали декілька московських шкіл, які працювали за кабінетною системою . Як результат цієї поїздки школа першою в районі була переведена на кабінетну систему. Школа отримала нове обладнання для кабінетів фізики і хімії, нові меблі і унаочнення, ТЗН. Педагогічний колектив успішно справився з цим завданням. За що школа протягом 10 років відзначалася різними грамотами за якісну підготовку учнів і школи, а Малик О.Ф. отримала звання Відмінник освіти.

       В школі працювали гуртки: драматичний, художнього слова, співочий, і інші предметні гуртки. В цей час хочеться теплим словом згадати вчителів трудового навчання Машину Михайла Оврамовича та учасника Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. Чобітька Панаса Володимировича, які в примітивній шкільній майстерні із двох невеликих класних кімнат прищеплювали учням любов до праці, дерева, металу. Недовгий час працювали директорами школи Оверченко Віктор Андрійович - 1983 - 1985 рр, Кривошей Лідія Василівна 1985 - 1988 рр.- Відмінник народної освіти. Основна увага педагогічного колективу була спрямована на поліпшення знань школярів, профорієнтаційну роботу, забезпечення школи необхідним обладнанням. Було придбано для школи гімнастичне обладнання, туристичне спорядження, радіо і телеапаратуру, нові ТЗН, появились в кабінеті фізики перші 5 калькуляторів, на жаль і останні до сьогоднішнього дня.

Політичні зміни в середині 80 - х років пробудили творчий пошук і ініціативу у людей. У районі проводиться курс на соціальну перебудову сіл, основою якого стало проведення в районі в 1986 році обласної науково практичної конференції по відбудові сіл, центром якої був колгосп імені Чапаєва, на чолі з головою правління Галушкою Олексієм Івановичем.

      В селі проведено газопровід, прокладено дороги з твердим покриттям, побудовано десятки будинків, баню, контору, дитсадок, гуртожиток, фельдшерсько - акушерський пункт, будинок тваринника, їдальню, комплексно - приймальний пункт та інші споруди. Одним словом, селло повністю оновилося. В результаті чого молодь почала залишатися в селі, створювати сім'ї, народжувати дітей. Тільки в 1987 році в селі Хейлівщина народилося 18 дітей.

80 - ті роки внесли зміни і в педагогічний колектив школи, який майже повністю змінився молодими вчителями. Саме тоді стали до роботи Кривошей Л.В, Коломієць О.М., Здоровик О.М., Ляшенко Л.О., Білоус Л.М., Яцюк В.М., Яцюк Н.В., Момот Г.Г., 

які 8 травня 1988 року на чолі з директором організували і провели святкування 50 - річчя школи.В день 8 травня з усіх куточків Радянського Союзу до рідного берега дитинства прилинули більше 400 її випускників. На урочистій лінійці з доповіддю виступила колишній директор школи Малик О.Ф про минуле Хейлівщинської школи; директор школи Кривошей Л.В. з доповіддю « Школа сьогодні «. зі словами вітання виступили декан Полтавського с/г інституту, випускник школи - Зінчик В.Г., доктор філософських наук Кривошей О.І., і висловили вдячність ветеранам Лябах О.Т, Кайдаш Т.Г., Карбан О.І., Малик О.Ф., Костюк С.О., Таращенко К.М.. тут же на подвір'ї школи вчителі Ляшенко Л.О. і Яцюк Н.В. провели загальний урок, де випускники перенеслися в дитинство і ділилися спогадами, цікавими випадками з шкільного життя. 

Потім всі учасники свята перейшли до сільського клубу, де переглянули фільм « Хейлівщина колись і тепер «, концерт з піснями і танцями, віршами про школу, край дитинства, однокласників. Символом життя і процвітання школи стало деревце, посаджене першокласницею 1936 року Омельченко Марією Іванівною, та першокласником 1988 року Кривошей Анатолієм.

З 1988 року директором школи працювала Зінчик Г.І.. за цей час школа була переведена на газове опалення в 1995 році, було розпочато будівництво шкільної майстерні в 1996 році, але на жаль і досі не закінчене. А в 1998 році колишній випускник школи, 1958 року випуску, а нині директор Ключанського спиртового заводу Рязанської області Російської Федерації, Колісник Микола Іванович, в зв'язку з 40 - річчям закінчення школи надав спонсорську допомогу в сумі 10 тисяч доларів. За ці кошти було проведено капітальний ремонт школи: повністю замінено дах, побілено фасад школи, зроблено ремонт класних кімнат, коридорів. Велика вдячність і шана цій благородній людині.

                                                  Колісник М.І в центрі

         З 2004 року і по нині педколектив очолює Ляшенко Л.О. У школі працюють 5 гуртків: «Пішохідний туризм» ( Яцюк В.М.),

« Спортивний» ( Ляшенко В.А.), « Дивослово « ( Ляшенко С.І.), «Духових інструментів « ( Білоус В.І.), « Математичний « ( Кривошей Л.В., Лавріненко О.Є.). Гуртківці постійно посідають призові місця на районних конкурсах і змаганнях. Успішно працює екологічний загін « Первоцвіт «. Педагогічний колектив і учні школи дбають про порядок і затишок у нашому шкільному домі. Силами батьків і педагогічного колективу постійно робиться поточний ремонт. Влітку 2007 року головний спонсор школи - ТОВ ім. Чапаєва ( кер. Ляшенко В.А.) зробили косметичний ремонт фасаду школи. Крім того протягом останніх років подарували школі караоке, туристичне обладнання, спортінвентар, ком'ютерну техніку, безкоштовно харчує учнів старших класів.

Вся робота педагогічного колективу спрямована на те, щоб учням було тут цікаво і затишно, щоб вони з задоволенням поспішали щодня до цієї прекрасної пристані дитинства.22 вересня 2007 року школа знову скликала своїх випускників на святкування 70 річчя. З усіх куточків України і сусідніх держав до рідного берега дитинства прилинули близько 350 її випускників.